Архів і міф
Ескіз пам’ятника 1953 року з родинного архіву Михайла Лисенка сусідив із фрагментом фільму Олександра Довженка «Щорс» (1939).
Інтервенція в пам’ятник радянському командиру Миколі Щорсу в Києві та пов’язана з нею виставка в Музеї історії Києва. Акція й виставка зверталися до ролі скульптури в публічному просторі та переосмислення радянських монументів.
Я брав участь як художник і куратор.
Ескіз пам’ятника 1953 року з родинного архіву Михайла Лисенка сусідив із фрагментом фільму Олександра Довженка «Щорс» (1939).
Вова Воротньов і Михайло Бочкарьов показали десять фотографій скейтерів біля радянських монументів. Повсякденне використання міста змінює прочитання його символів.
Графіка Вови Воротньова поєднувала пошкоджений монумент, кінематографічний шрифт і пивну етикетку. Поруч — «Без назви 1, 12,13» Данила Манжоса.
«Чорний командир» звертається до київського пам’ятника Миколі Щорсу як до питання про скульптуру, владу та майбутнє успадкованих публічних образів. Кінна постать належить до тривалої традиції, у якій чоловік-герой верхи уособлює вплив і силу. Проте розуміння скульптури давно вийшло за межі монумента та його усталеної суспільної функції.
Проєкт пов’язує цю зміну з переосмисленням радянської культурної спадщини в Україні. Після хвилі декомунізації пам’ятник Щорсу залишався невирішеним питанням: його присутність поблизу вулиці Симона Петлюри особливо виразно виявляла суперечності міського ландшафту.
Кураторська пропозиція — створити діалог навколо збереження та переінтерпретації. Що відбувається, коли первісне призначення скульптури більше не є предметом згоди? Чи можна зустрітися з об’єктом поза владою, яку він колись представляв? Робота розглядає ці питання як частину мінливого життя скульптури та публічного простору.